Як замовкнуть усі автомати [1]
і розчуємо врешті весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну,
розчинити її клятий запах
у солоному потові вдвох.
Я по мушках, по зоряним мапах,
вивчу всю, як створив тебе бог.
Будуть дотики легшого легші,
щоб сп'яніти від зволікань,
спілкуватися знову, як вперше,
на забутій мові торкань.
Щоб мурашило наші шкіри,
щоб волосся підхоплював струм
і у грудях прострілені діри
затягалися безліччю струн.
Хай згущається тиша над нами
і пронизує простір наскрізь.
Буду зцілювати губами,
твої очі, збліднілі від сліз.
І коли охолонуть гармати,
як же гаряче буде в ліжках.
До укусів тебе цілуватиму,
щоб стирався із пам'яті жах.
Щоб твій стогін злякав порожнечу.
Я тебе перед втомленим сном
обійматиму безкінечно,
а на ранок любитиму знов.
І якщо нас помилує фатум —
пережити цю люту весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну
І коли охолонуть гармати,
берегтиму я нашу весну,
буду ніжно тебе цілувати,
щоби змити із себе війну.
і розчуємо врешті весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну,
розчинити її клятий запах
у солоному потові вдвох.
Я по мушках, по зоряним мапах,
вивчу всю, як створив тебе бог.
Будуть дотики легшого легші,
щоб сп'яніти від зволікань,
спілкуватися знову, як вперше,
на забутій мові торкань.
Щоб мурашило наші шкіри,
щоб волосся підхоплював струм
і у грудях прострілені діри
затягалися безліччю струн.
Хай згущається тиша над нами
і пронизує простір наскрізь.
Буду зцілювати губами,
твої очі, збліднілі від сліз.
І коли охолонуть гармати,
як же гаряче буде в ліжках.
До укусів тебе цілуватиму,
щоб стирався із пам'яті жах.
Щоб твій стогін злякав порожнечу.
Я тебе перед втомленим сном
обійматиму безкінечно,
а на ранок любитиму знов.
І якщо нас помилує фатум —
пережити цю люту весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну
І коли охолонуть гармати,
берегтиму я нашу весну,
буду ніжно тебе цілувати,
щоби змити із себе війну.
×
![]()
Yak zamovknut usi avtomaty
i rozchuiemo vreshti vesnu,
yak zhe sprahlo my budem kokhatys,
shchoby zmyty iz sebe viinu,
rozchynyty yii kliatyi zapakh
u solonomu potovi vdvokh.
Ya po mushkakh, po zorianym mapakh,
vyvchu vsiu, yak stvoryv tebe boh.
Budut dotyky lehshoho lehshi,
shchob spianity vid zvolikan,
spilkuvatysia znovu, yak vpershe,
na zabutii movi torkan.
Shchob murashylo nashi shkiry,
shchob volossia pidkhopliuvav strum
i u hrudiakh prostrileni diry
zatiahalysia bezlichchiu strun.
Khai zghushchaietsia tysha nad namy
i pronyzuie prostir naskriz.
Budu ztsiliuvaty hubamy,
tvoi ochi, zblidnili vid sliz.
I koly okholonut harmaty,
yak zhe hariache bude v lizhkakh.
Do ukusiv tebe tsiluvatymu,
shchob styravsia iz pamiati zhakh.
Shchob tvii stohin zliakav porozhnechu.
Ya tebe pered vtomlenym snom
obiimatymu bezkinechno,
a na ranok liubytymu znov.
I yakshcho nas pomyluie fatum —
perezhyty tsiu liutu vesnu,
yak zhe sprahlo my budem kokhatys,
shchoby zmyty iz sebe viinu
I koly okholonut harmaty,
berehtymu ya nashu vesnu,
budu nizhno tebe tsiluvaty,
shchoby zmyty iz sebe viinu